вдовольнили такі резони, то К. С. почав говорити й таке: „Вся наша політика — на піску, на вітер, бо наш народ не розвитий. Власне повід, з котрого пише Качала, — справа соймовоі чи безпосередньоі репрезентаціі в раді державній для народу нашого цілком пустий. Чи так, чи сяк, а Русинам тепер у парламентах не бувати, а народовцям тим менше. Ну, а Качалі обіцяли 6000 ренських, коли він буде підпирати соймову сістему, — він і згодивсь для того, щоб гроші ті віддати не народню просвіту, єдину справу в Галичині, варту сурйозноі уваги. Та я б, — казав К. С., сміючись свойім грубеньким сміхом, — та я б і за 300 ренських продав усякі сойми і парламенти наші“. (Потім 6000 реньських, подарованих Качалою на просвіту в акціях якоісь зал. дороги, й дійсно звелись на щось недалеке від 300 р.)
