Подібним же способом перескакував К. С. і в справі клерикалізму. Спершу він навіть сміявсь, коли я йому розказував, як другі народовці боять ся втратити піддержку попів. — „А як же — казав він — у нас у „Просвіті“ (а тоді майже вся народовська політика й організація обмежувалась на тов. Просвіта) все хотять попів до себе притягти, — а чого попам до „Просвіти“ приставати? Яка йім користь з просвіти хлопськоі? Та мені не один піп казав просто в очи: Ви хочете просвітити хлопа; аже-ж коли хлопи будуть просвічені, то ми, попи, підемо з торбами“. Я й сам казав не раз нашим: робімо самі, притягаймо народ до себе просто, то й попи тоді самі до нас прийдуть“. Але другим разом, коли я йому показував, як мало в виданях „Просвіти“ реального та світсько-наукового матеріялу, а як забагато
