Ця сторінка вичитана
церковщини, — то К. С. повертав на таке:
— „От-то бо справжні фанатики Ви й єсть! Вам непремінно треба попам роти позатикати. Ми толерантніщі. Ми такіж атеісти, як і Ви, та ми всім волю даємо. Нехай і піп пише про своє; нехай друкують для народу церковщину, коли народ йійі любить, — а згодом будуть реальні книжки й наукові“.
Коли ж я питав К. С., коли то буде — чи виробляєть ся плян таких видань або чи не можна б нам, Украйінцям, в купі з „просвітянами“ видати серію книжок, котра б давала популярну енціклопедію, виложену позітівним методом? (я тоді вірував, що наша компанія, а надто молодші, про котрих мені писав один приятель середнього віку, зможуть виробити таку енціклопедію!) то К. С. починав говорити мені щось таке, що й зрозуміти
