лізм“. Кілька днів передо мною пройіхав через Львів С. Подолінський і привіз цілих дві скрині „Впередъ“ і деяких брошур того ж характеру. Він успів роздати декому з народовців по екземпляру новоі книжки, цілий зміст котроі був навіть для мене секретом, — бо, бачите, цюріхські конспіратори казали, ще не треба нікому показувати книги за гряницею, аж поки не перевезений буде перший транспорт у Россію. Тільки дорогою з Цюріху до Мюнхену С. Под. признавсь мені, що між єго пакунками йіде „Впередъ“; і вийіжджаючи поперед мене з Мюнхена питав мене, з ким би у Львові вмовитись, щоб поміг перевезти через кордон ті пакунки, про що розмовляли зі мною Впередчики й у Цюріху. Я дав йому кілька адресів і візітових карточок, хоч особисто сам Подолінський знав у Львові більш людей, ніж я, бо він йіхав у Цюріх через Львів
