нема“. Таке між інчими казав і К. Сушкевич.
Через кілько часу й галицько-польська пресса, і власне такий „Dziennik Polski“, навіть з превеликою похвалою говорив про „Впередъ“ і про россійських „соціяльних революціонерів“ як про „єдиних чесних Москалів“. Я тоді більше зрозумів галицьку логіку. „Против Москви й соціялізм добре, а до нас він не пристане, в нас соціяльноі квестіі, мовляв, нема!“
Тільки ж який голос підняли ті ж самі польські газети, а з ними вкупі й Русини-народовці з „Правдою“ на чолі, коли трохи згодом поліція зачепила кількох Русинів, а у них знайшла видання впередські і украйінські книжки соціялістичного характеру, а в одного знайомого йім і мені Россіянина також листи з редакціі „Впередъ“! Але ся історія належить уже до дальших голов моіх споминів. Тепер я
