тільки зверну увагу читачів на те, що власне львівські народовці, котрі противились ширенню моіх думок, культурних і громадських, як мовби то „нігілістичних“, приняли й ширили безпечно ті самі россійські твори, в котрих соціялізм виливсь у такій власне формі, з якою я не міг солідаризуватись між інчим і як свідомий Украйінець, і з котрими мусів навіть полемізувати, спершу устно, а при першій змозі й печатно. Звісно, вони думали, що „проти Москви“ все можна, — хоч і в Москві, то б то в Россіі єсть же й украйінська молодіж, котрій приходилось вибирати між „Правдою“ і „Впередомъ“. Але вони не подумали, що „Впередъ“ же буде ширитись і серед Галичан, котрим теж прийдеть ся рівняти його з „Правдою“-ж…
Познакомившись досить з народовцями, я схотів заглянути й до „Словістів“, хоч і знав зарані, що́ я
