ною, — і вже аж через три роки, коли С. Подолінський попрохав мене виредагувати єго брошури про Хліборобство, то я, здобувши статистичні деталі про Галичину від Вол. Навроцького і розшукавши дещо по німецьким джерелам про Буковину і Угорську Русь, помістив у ті брошюри огляд аграрного стану ріжних кутків нашоі батьківщини.
Сього, думаю, буде більше ніж досить для того, щоб пояснити долю наших з січовим приятелем заходів коло впорядкованя студій над Vaterlandskunde в австрійській Руси. З поводу останнього уступу листу січовика про славянські пляни Цюріхчан, а власне С. Подолінського, варто сказати кілька слів.
Тоді саме в Відні, Швейцаріі й Парижі вироблялись початки тієі сербськоі радикальноі партіі, про котру тепер стільки розмовляють по всьому
