вже гострий виступ украйінофілів проти Поляків, в чому деякі украйінофіли зближались навіть з россійськими оффіціялами.
Ось резони, по котрим я державсь здалека від спеціяльно украйінофільських студентських кружків, котрі в 1862 р. злились в велику громаду, душ в 250–300. Тимчасом робота в воскресних школах, а потім як йіх уряд закрив, у „Временній Педагогічній Школі“ (про неі я росказав дещо в громаді, т. II. в статті „Народні школи на Украйіні“) все більше затягала мене в одну з практично культурних справ, з котрих складається реальний бік украйінства, — в справу народноі освіти, і я почав, як міг, пильно студіювати теорію народнього елементу в педагогіці, народну мову, словесність, історію. Тут мені багато помагав старший від мене на 10–15 літ приятель мій, теж полтавець, Су-
