того. Через те чоловік, котрий побивається галицькими справами, перш усього дивує Россіян. От над таким індіферентізмом і відповідним єму незнатєм стоіть, мов побічна латка, обовязок украйінофілів, як і москвофілів, піклуватись про закордонних братів, сімпатізувати йім. І украйнофіли, і москвофіли мають своіх обовязкових фаворитів у Галичині, але з сього зовсім не виходить, щоб вони йіх знали, а ще менше, щоб у всьому сімпатізували йім. Зовсім напроти. Мені самому доводилось чути від гр. Уварова, — правда тілько на половину славянофіла, іронію над Головацьким. Один московський літератор, бувший близьким сотрудником Івана Аксакова, росказував мені анекдоти про явну нехіть сього „апостола панрусизму“ спеціально до братів Галичан, котрих дописі він печатав у свойій газеті і котрим платив за се гроші.
