В украйнофілів россійських звичайне подибуєте фрази: Галичина — єдина наша земля, в котрій наша національна справа поставлена явно, вона вивезе й нашу справу і т. і. Тільки ж такі фрази не перешкоджають тому, що напр. я так обрид навіть своім найблизшим приятелям своіми неперестанними розмовами про Галичину, що мене прозвали „Михаилъ Галицкій“. Коли украйнофіл загляне за офіціальну етікетку, по котрій він судить про братів Галичан, та вбачить йіх дійсну суть, то його бере така нехіть, що він не хоче й слухати таких навіть намов: Галичина бепремінно вивезе нашу національну справу, та перш усього вона потребує заходу, навіть і з нашого боку, бо се тепер Авгієва стайня, з котроі перш усього треба й нам помогти вивезти масси багна, що душить усі свіжі парості. — „Нехай йім сто чортів!“ кричить на такі на-
