мови й найгорячійший украйнофіл, коли хоч трохи познайомиться з галицькою дійсностю.
В остатні роки відносини трохи змінились, — бо й Галичина пішла наперед: там єсть уже люде, котрі хоч знають, що навкруги йіх багато багна. Та ще недавно один украйнофіл і при тому далеко не „правобережний“ і навіть москвоненавистник, придивившись до галицьких народовців, найбільш у Львові, писав мені: „Господи! коли хочеш карати Россію й Украйіну, карай йіх огнем, мечем, чим хоч — тільки не прилученєм Галичини, бо в нас же й свого смітя стане Дніпро перегородити, а що ж буде тоді як Галичане посунуть до нас цілою хмарою на учителів, на станових і т. п.!? Пропали ми тоді на віки! NN. каже, що Галичина, се телефон, по котрому цівілізація буде переходити з Европи
