д. Чалого, а скажу тілько, що по політичним думкам воно було найрадікальніще з усіх тоді сказаних. Говорив я по россійському, на ту тему, що в нас кождий, хто йде служити народу, тим самим надіва на себе терновий вінець, і під кінець бажав, що б наші громадяне наперед дійсно шанували свойіх великих людей та не давали йіх на муки, поки вони живі. На другий день один з організаторів проводів попрохав мене написати своє слово, що б переслати його для статті Куліша в „Основі“, та так ні моє слово, ні другі й не появились в печаті (окрім слова д. Чалого, котрий сам його видав брошюрою).
Мій виступ на проводах Шевченка зрештою не зблизив мене з украйінофільськими кружками , — може через те, що я, де далі все більше затягаючись в працю спеціяльну, віддаливсь від студентських кружків в загалі, осо-
