Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/320

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ственности“ „удѣльно-вѣчеваго уклада“, козацтва, гайдамацтва, і коли не переходили просто в табор бунтарів і анархістів „Молодой Россіи“ й Бакуніна,[1] то зоставались на віки свого роду мілленаристами, — зрілійші люде, холоднійші натури нічого не виносили практичного з тих історичних творів і не знали, як йім оформити, куди приткнути збуджені в них істориками думки, почуття, змагання. І через те такі люде або зоставались зовсім без ясних і твердих думок політичних і хиталась по вітру, або обертались за ними до ріжних інших джерел, а не укарйінських, та там коло тих джерел і зоставались, тратячи по

  1. Я вже згадував, що історичні твори Костомарова та Мордовцева (котрий навіть назвав свій огляд самозванців та всякоі низовоі „вольниці“ — „политическія (!?!) движенія русскаго народа“ були настольними книгами всероссійських бунтарів-народників…