родських і краєвих справ, і просто конкуренцією „Кіевлянину“, він викликав проти себе багато ворогів, котрі вхопились за слова „украинскій сепаратизмъ“, як за найліпшу палку проти нашоі газети. До того й у середині газета була не кріпка. Гогоцкий, реакціонер, і катковець, а до того й Плюшкін, лютував на свою жінку і трохи не на базарі кричав, що вона попалась в руки сепаратистам. Сама Гогоцка не так то рада була новій редакціі, котра зразу потребувала більше видатків, ніж давала доходів, і стала докоряти нашій редакціі, що вона не стоіть на грунті „чистого прогрессу й демократіі“, а занадто привносить націоналізму. „Редактор по призванію“, з патентованих украйінофілів, став органом думок Гогоцькоі а незабаром і кинув К. Телеграфъ і потім появився з своіми статями навіть у „Кіевляни-
