вати прийізжим місто, звісно, найбільше церкви і ті старовини, що в них заховались. Подорожні не дуже то інтересувались тим, бо очевидно історіі Кієва не знали, а окрім того мадам Сушкевич видимо боялась „шизматицких церков“. Моєі сімйі вже не було в городі, але дехто з товаришів жонатих закликували Сушкевича з жінкою на вечір, „на чай“ по російскому, — та Сушкевич всюди приходив сам, без жінки. Звісно, розмова велась про всякі речі, спорні між нами й Правдянами. Я лишав споритись більше другим, хай своіми очима побачать, що то таке галицкий народовець. Розмова частійше всего сходила на причини бідности хлопів, на потребу звертати увагу на економічні справи.
Раз, при 20–25 душах люду, Сушкевич випустив „крилате слово“, істинно монументальне. „Ось ви, па-
