мав, пройіхавши по тій Русі, податись через Молдавію в Одесу, а звідти в Крим, де думав зоставатись місяців 2–3, то й узяв собі, окрім всього іншого „Отечественныя Записки“ аж за 2 роки, тоб то 24 досить товстих книг. Окрім того мав він щось 2–3 фунти чаю і нарешті величезну сокиру, бо, як Гладстон, рубав для гімнастіки дрова. В Кієві, як ми вкладались, я єму казав, що буде з ним на галицкій митниці пригода і обіцяв говорити за него (він не вмів ні по польскому, ні по німецкому) про чай і навіть про книги, але за сокиру відрікся. „Ми непремінно будемо московскими агентами в очах польских чиновників, — казав я. А тут сокира… Як я впевню йіх, що ви дрова в Криму будете рубати?!“
Сокиру Х. Б. заховав так у скрині, що до неі не дійшли, а чай і книги побачили. За чай взяли якусь
