Ця сторінка вичитана
величеньку плату, а перед книгами стали. „На що пану тілько книг?“ — питав чиновник, коли се другий показує єму, що і в мене повна скриня книг. Почалась розмова: куди ми йідемо? — В ріжні місця славянскі, кажу. „На що вам стілько книг?“ — Одні до читаня, другі, що б роздавати. „А чи не можна відіслати ті книги direct куди в інше місце, а не в Львів?“ — Не можна, кажу. І т. д. і т. д.
Тим часом коло наших книг зібралась купа чиновників і слуг. Пойізд ішов ще за дві годині, і нам і чиновникам було багато часу, то можна було гаяти. Один із залізнодорожних слуг, очивидно Русин, взяв у руки одну з моіх книг і став читати голосно заголовок: „Народныя южнорусскія сказки“, засміявся довольно, роскрив книгу і став читати, усміхаючись.
