„Ну, так що ж буде з книгами? питаю я чиновника, на вид важнійшого. „Ми не можемо пропустити, каже. Хто єго зна, що там у них: може що небезпечне“. „Але ж у вас констітуція, кажу. То від вас що небезпечне може прийти в Росію, а де вже Росіі небезпечити вільну Галичину!“ „Я не можу пропустити, каже: хиба начальник“. „Ну, то скажіть начальнику, що є у нас такі то й такі книги, а ми пождемо до пойізда, — кажу я і, обернувшись до Русина-прислужника, прибавив: завяжіть, будьте ласкаві, скрині,“ — і ми пішли в буфет обідати.
Трохи згодом приходить Русин-читатель і пита: ви до Львова? — До Львова. „Давайте за багаж стілько-то“. Я даю. Русин приносить квіток. Далі дзвонять, і ми йдемо до вагонів. Бачу — Русин везе наші скрині до багажового вагона. До мене при-
