Х. Б. проводив гуманні погляди на „злочинця“, звичайні в Росіі ще з 40-вих років, і дивувавсь, як Ганкевич будучи людиною університетского вихованя, може таке говорити. Я замітив, що власне Ганкевич, як львівский докторанд прав, так і мусить говорити, сильно стукнув — коли се хтось у двері, і за тим в наш нумер вбігли О. Т. і С. Подолінский, з котрих остатній, побачивши Х. Б., зараз же почав з ним боротись, поки оба не попадали до долу, чим перелякали Ганкевича та трохи й мене. Се вони пробували силу після того, як остатній раз боролись в гімнастичному залі в Кієві, назад тому півроку.
На запит: що нового в Відні? прийізжі показали брошурку „Парова Машина“ і скоро С. Подолінский почав єі читати. Видно було, що він був єі автор. Скоро С. П. скінчив
