„Сказку о Мудрицѣ Наумовнѣ“, котру я не міг себе принудити прочитати далі 3–4 сторін. Чорнявий гість ходив по хаті з листом „Впереда“. Оба вже були знакомі з „Паровою Машиною“ і похваляли єі перед автором. Коли я звів бесіду на львівску публіцістику, на потребу видавати щось прогрессівнійше, ніж Правда, чорнявий став говорити про те, що треба видавати щось подібне до „Впереда“.
Але треба було вибиратись у гори. Нам найняли візницю, до нас чотирьох прибавився молодий тихий Січовик, котрого я бачив ще в 1873 р. у Відні, дуже симпатичний, тілько може занадто вже скромний, і ми пойіхали в гори до єго батька-попа. Дорогою нас не раз уражало нахальство жидів, а надто одкупщиків шоссейних (рогатників), котрі грубо кричали на нашого візницю і узявши з
