сінько не дала, так що я мусів вдовольнятись споминами снятинскоі курки. Я не знав, що тими споминами прийдеся мені жити і на другий день, і через те не дуже трівожився.
На другий день показалось, що ніхто з жидів у дворі не хоче з нами навіть говорити, а тим паче дати йісти. Намови наймичці нічого не помагали; вона знала тілько взяти з нас певну плату за нічліг. На решті візниця прийшов з торжеством і приніс мені склянку кави, далеке подобіє віденьского melange, і хлібчик, подобіє Semmel. Каже: „здобув із християнскоі цукерні; бо як же можна панові зоставатись без кави!“ Я був радий такій міцній вірі в панску каву, але найівся мало, і потім майже цілісінький день нічого не міг здобути по дорозі: жиди не продавали, бо була субота, а мужики не продавали, бог йіх зна через що.
