Зоставалось годуватись чудовими ландшафтами та красою люду, а надто жінок і дівчат. Нігде в рускому світі нема такоі краси. А жіноцтва, найбільше дівчат, по дорозі попадалось чимало, бо, — як побачив я тоді з дивом, — там такий звичай, що дівчата поправляють дороги у празник. А в той день був якийсь празник. В однім місці коло дороги поралось щось зо 70–80 дівчат і молодиць, одна ліпше другоі, всі заквітчані, в празникових одежах.
Тілько-ж по полудні голод так став мене розбирати, що хоч кричи. Візник став роспитувати людей, де б можна знайти обід і на решті сказав мені, що незабаром дойідемо до поштмайстра і в него пообідаємо. До того поштмайстра добрались ми не скоро. Я прошу єго зготовити обід, або дати хоч яєць. В надіі добре пообідати, я викупався в річці,
