що текла зараз же низше дороги і купаючись любувався на дараби (плоти), що спускались по річці, несучи на собі між іншим Гуцулів і Гуцулок в празникових строях. Купанє ще вбільшило апетіт. Коли се кличуть обідати. Подають суп: ні сліду мяса; вода і картопля. Друге несуть щось біле: оладки з картоплі. „Як звуть сю страву по тутейшньому?“ питаю в поштмайстра, котрий обідав у купі зо мною. „Барабольники“, каже. Третє несуть щось брунасте. Ну, думаю, певне вже се печене мясо. Беру: ті самі оладки з картоплі, тілько обмазані соусом із слив. „А се питаю як звуть?“ „Те-ж барабольники“. Записую в книжку свою день і час і слова: „барабольники, да буде прокляте ваше имя!“.
Я між іншим росказую се все, як про свого роду ознаку культури, котру можна побачити на східній
