тілько сказав: що хочете. Менше гульдена поштмайстру давати не личило, бо все таки гербова особа, і я дав гульдена, а поштмайстер узяв єго, за три-чотирі бараболі!
Далеко не в одній зйіжі можете знайти подібний же стан річей в таких сторонах, як Буковина, де нема вже культури первісноі, та нема й европейскоі.
Мені цікаво було знати, якоі націі мій поштмайстер. Глядючи на єго деревяну фігуру, нагадуючу вахтмайстра я якось машинально говорив з ним по німецкому, а в другий раз щось казало говорити до него по малорускому. Він відповідав на обох мовах. Я спитав єго, чи він Німець, чи Русин? „Ich kann deutsch und ruthenisch“, відповів він. З сеі формули видно, що мій Амфітріон ще не дійшов до думки про націю, як про якусь коллективність. Се атом, ко-
