не поможе?“ „Ніхто, відповів я, окрім вас самих“…
Старшина компаніі виходив кілька раз серед розмови, котра очевидно єму не подобалась. Обертався він до нас сухо, але другі були привітнійші, розказували про податки, котрі вони мусять платити арендарям полонини і т. і., і нарешті приготовили мені не зле ліжко на лавці під стіною. Одно тілько було для мене неладно: крізь стіну в один бік дув вітер, тоді коли другий бік припікало тепло від огнища. Я почав почувати ревматичні поколи в плечіх, але, повертівшись, заснув.
Прокинувшись коло 4 годин ранку, я побачив туман і мілкий дощик. Гуцули варили молоко й кулешу на сніданє. Поснідали. Треба було йіхати. Мій спутник роспитував дорогу в старшини. Коли осідлали коня, той став задиратись на диби. Я тільки послі зрозумів, що то значило.
