Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мали, що „сусідів“, — як народу й громади, — чіпати нічого, а з демократично-прогрессівними елементами в них навіть треба дружити; що ж до культурних і громадських думок, то при всім нашім демократизмі, казали ми, треба держатись прінціпів не традиційних, а наукових, поступових, і ці прінціпи нести і в народ, а не понижати або затемняти своі думки для застарілих а то й противурічивих думок так називаємого народу[1].

Хоч ми й спорились проміж себе, а на ділі перевага була, по крайній мірі в літературній праці, на боці космополітів. Словник украйінський узяв перевагу над Рейфом; навіть у вільній поезіі Байрон (у французському, а то й россійському перекладі) одсунувсь

  1. Що таке народ в культурному змислу? питали ми; де він починається? чому ми самі не частина народу? і т. д.