Ця сторінка вичитана
тав я єго. „Нема, каже, — так мене скоро закликав Н. Н , що я не вспів забігти до дому, взяти сардак“. Ся поспішність трохи не погубила нас, як скоро показалось. По гребню видно було дорогу, означену хрестами. Але Гуцул через кілька часу звернув у бік, по крутому спуску, так що я мусів злізти з коня. Послі я догадався, що Гуцул ховався від вітру. Ми побігли, — добігли до поясу приземих смерек і кущів, і тут я побачив, що Гуцул пута без толку. „Чи не стратили ми дороги? питаю. „А зблудилисмо“. „А чи знайдемо-ж?“ „Та може дасть Бог та свята Мати“.
Почали впять ходити, видимо без усякоі ідеі. „Де-ж мусить бути наша дорога: чи в праву руку, чи в ліву? Чи ми вже на угорскому боці, чи ще на галицкому?“ „Не знаю, відповіда мій автомедон. „Ну
