то будемо спускатись прямо в низ“. „Не можна. Заплутаємось у смереках, а тут є вовці і медведі“.
Впять поплутали. „Ну, кажу, а назад до хрестів, а потім до пастухів утрапимо?“ „Не знаю“, каже.
Треба було брати діктатуру в своі руки. Я велів іти назад, у гору, Гуцул потяг коня. Коли чую крик єго, — обертаюсь і бачу, що кінь спинаєся назад, Гуцул єго не пуска, на решті кінь вириваєся, пада назад, котиться кілько разів і пада без движеня, тим часом, коли мій куферчик, одірвавшись, скаче далі рікошетами. Гуцул прибіг до недвижного коня і трохи не плаче: убито коня! Прибіг і я кажу єму розсідлати коня. Коли се Гуцул кричить: тікайте, бо буде бити, ногами бити! Кінь справді задригав ногами і далі став досить бодро. Гуцул найшов мій куферчик, привязав. Впять пішли в гору, і впять така-ж сама історія.
