ман коня й Гуцула, котрі стоять на однім місці. Оказуєся, що Гуцул зробив дуже вже великий зігзаг і згубив мене, — сам налякався і повернув у бік і на решті став і почав гукати, та я не чув єго голосу за вітром. Як бачите, скрізь одна рутенска організація!
Піднявшись ще трохи, я побачив крізь туман хрест, признак гребня. Дійшли до того хреста. „Куди, питаю, мусить лежати наша дорога вправо, чи в ліво!“ Гуцул не зна. Пригадавши, звідки віяв на нас вітер, я рішив іти в ліво. Гребінь понижаєся, ось другий хрест і коло него кінскі кізяки, признак подорожних; трохи далі видно переривчаті сліди дороги, далі безспорну дорогу. Обоє ми зраділи з Гуцулом. Він питає, чи не хочу я єго хліба ззісти; я дістаю зостатки печеноі курки Вітвіцкого й ром. Трохи підживляємось, і йдемо далі по дорозі вже лісом.
