Німка оказалась предобра. Принудила мене зняти одежу, щоб просушити, також і чоботи. Запасна одежа в мене була в куферці, а замісць чобіт мені дали черевики, котрі були на поправці у шевця. Потроху я прийшов у благодушіє. Тут явився Гуцул і показав мені люльку, — деревяну, з мідяними інкрустаціями. „І-і, каже, піпка! У нас таких нема! Ніколи у мене не було такоі піпки! І не буде! „Чому?“ питаю. „Дорога 40 крейцарів правлять“. Ну, кажу, нате вам 40 кр. Купіть піпку“. „Кому? вам?“ пита. „Та ні, собі, бо я-ж не курю!“
Гуцул не вірив своім ушам. Нарешті заплатив за піпку гроші, увійшов в мою хату (то була канцелярія, в котрій шахви і велика чорнильниця нагадували неприсутніх форштерів) вже як властитель піпки і став мене дякувати, причому розвязав свою душу і став мене хвалити за те, що
