я такий великий пан, богатий (заплатите, як князь! пригадались мені слова Вітвіцкого) та пропадав через него, дурного, що не взяв сардака і побіг за рані з гори, — і все таки я єго ні не бив, ні не налаяв, а ще й піпку купив.
Я не знав, що казати на той акахвист. А Гуцул, одкриваючи мені свою душу, ще раз росказав, як на него крикнув собрат же єго, та тілько богатший, в Жабю і як він поспішаючись, забув навіть узяти теплий сардак, а далі росказав, що старшина пастухів на полонині, де ми ночували, требував 50 кр. чи реньского за те, щоб провести нас через перевал до вірного спуску на угорский бік і як, коли він, мій провідник, не дав єму таких грошей, то той не росказав єму докладно дороги… „Чому ж ви мені не сказали, що він грошей просить?“ питаю. „А не смів!“
