ніяк не ждеш і побачивши котрі все шукаєш романских корнів.
Одначе вернемось до нашого Волоха. Коли він кінчав свою промову, всі дивились на него з жалем і мов зо встидом і говорили: не розуміємо! Сам Волох дивився на всіх тимиж очами. Хазяін хати, щоб як небудь втішити гостя, говорив єму, показуючи на ліжко: дорміте, газдо! очевидно єдине руминске слово, котре він десь запопав.
Се „дорміте, газдо!“ повторилось кілька разів. На решті треба було й усім спати Люде вийшли. Зостались тілько Волох та я, та часом входила дочка хазяіна, щось пораючися. Я став знимати жилетку й положив дзігар під подушку. „Ora?“ почулось мені питанє від Волоха. „Undeci“, відповів я машинально по італіянскому.
Волох скочив з ліжка і почав щось говорити чимало й гаряче. На
