Ця сторінка вичитана
решті скінчив і поглянув на мене пильно… „Дорміте, газдо!“ — ось усе, що я міг єму сказати, здержуючи усміх, — над собою впрочім… Волох з сумом глянув на мене і ліг.
Скоро заснув і я. У ночі мене кілька разів будив крик. Видно було, що моі собесідники держали ще довго мітінг у жида.
В ранці дочка хазяіна сказала мені не без іронічноі усмішки: о! ще наші довго розмовляли в корчмі, у жида, — а провідник додав: цілісіньку ніч.
Далі вже я мусів йіхати возом до Сігета. Конечно, везти мене взяв ся жид, і я побачив буду, подібну до наших, бердичівских з балагулами, на котрих я йіздив колись, будучи студентом, з Кієва в Гадяч.
О! Rimembranza! промовив я, і незабаром пережив усі балагульскі штуки, котрі переживав за молоду.
