знакомий йіх, і всі говорили по мадярському. Скоро прибули ми до станціі Мункачівськоі. Я знав, що манастир не близько від міста, хотів роспитатись і став оглядатись. Коли чую — тройка прощаєся і каже: дай боже! Значить, Русини. Я підхожу до них і питаю по руському, як мені дістатись в манастир, — чи далеко? Всі надулись, один пробурчав: не знаю! і всі троє розбіглись.
Я взяв фіякр і велів везти себе в манастир. Коло самого манастиря я побачив особу, в довгому костюмі, але не подібному ні до православних, ні до римських монашеських костюмів, котрі я доси бачив, — з бородою. Питаю я єго, чи застану я ігумена, Краліцкого. „Я, каже, сам ігумен Краліцкий“. Я єму кажу, що хотів би бачити манастир.
Говорив я по украйінському. „Ви з Галичини?“ пита ігумен. „Ні, з
