Ця сторінка вичитана
Украйіни, з Кієва“, — і назвав себе.
Ігумен видимо здивувався мойій мові, і повів мене до себе, держучи трохи холодну міну. В єго кабінеті я подав єму „Историческія пѣсни Малорусскаго Народа“ і попрохав помогти виданю збором подібних пісень на Угорщині й рекомендацією других збирачів і т. п. Книга заімпонувала.
Розбираючи далі книжки в моєму багажі, я показав ігуменові новійші галицкі виданя общ. Качковского і Просвіти. Він йіх бачив у перше.
Я не вірив своім ухам: ігумен руского манастиря, сотрудник „Слова“ не бачив ніколи виданя общ. Качковского, поки єму не привіз йіх „украйіноман із Росіі“!
Про „Просвіту“ ігумен знав, що вона видає полонофільскі трохи не польскі книги. Я єму дав, окрім брошур „Просвіти“, свою статю об тім,
