— велико, мало і білоруськоі, і відозву до угорських Русинів, щоб збирали і давали мені пісні й казки свого народу. Але до більшого демократизму літературного Гомичкова ніяк не можна було підбити. Коли після 1876 р. в австрійській печаті всилилась лайка проти мене, то виступив проти моіх літературних поглядів і Гомичков у „Карпатѣ“ і сказав просто і ясно: „г. Драгомановъ хочетъ отъ насъ, чтобъ мы писали язькомъ слугъ, — но литература пишется вездѣ для господиновъ“. Виходючи з сего прінціпу, Гомичков змагався писати в „Карпатѣ“ по російському (ставлючи часто коло російських слів мадярські) а нарешті майже покинув свій „русскій господскій языкъ“, котрий у него був найдивогляднійше язичіє, і став писати цілком по мадярському. І резонно, бо „господа“ Россіяне далеко, а Мадяре під боком.
