стола й став зводити в памяти все що бачив і чув на угорській Руси: пригадав я Мадярську й жидівску зневагу народу, темноту народню, тупость, егоізм і слабодушність інтелігенціі руськоі, — і мені стало гірко, як ніколи не було… Я не бачив, як передомною поставили вино й страву, і коли отямивсь, то побачив, що в мене з очей капають сльози прямо в тарілку…
Я дав собі Ганібалову присягу: що небудь зробити для угорськоі Руси, по крайній мірі направити кілько душ на реальну працю для народа, в демократично-поступовому напрямку. Можу сказати, що за рік-півтора дещо вже такого починало заоснуватись в угорській Руси моіми заходами, але незручний земляк розбив у 1877 р. всі ті початки. А другого нікого не знайшлось ні між россійськими Украйінцями ні між Галичанами, хто б узявся за подібну
