Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Переглядаючи тоді літературу справи народньоі школи на Украйіні, я прочитав і всі спори про права літератури украйінськоі в загалі, і переконавсь, що вся та справа поставлена в Россіі фальшиво власне через те, що єі перенесено з грунту загально-культурного на національний[1]. Одні казали, що Украйінці осібна нація, а через те мусять мати право на осібну літературу; другі оповідали: Украйінці зовсім не нація, а хиба провінціяльна одміна, і через те ніякого права на осібну літературу, а надто на оффіціяльну, не мають. Була й середня

  1. Украйінські націоналісти тут, як і в других справах, помилялись через те, що замісць того, щоб заосновати свою політику на реальних обставинах життя украйінсько-россійського, наслідували других націоналістів, напр. чеських або польських. Россійські централісти те ж малпували централістів французських та німецьких.