ступ В. Барвінського на вечері в К. Сушкевича мені навіть подобався. По моім досвідам одно з лих галицких — се апатичність, якась фізична й моральна анемія, котра робить йіх індіферентними до всего. А в В. Барвінського я побачив хоч злість, котра все таки давала надію, що він спосібний проявити якусь енергію. Після В. Барвінського став говорити директор В. Ильницкий. Сей виступив ні з того, ні з сего проти „нігілізму“ і матеріалізму і став доказувати безсмертність душі. Довго говорив він по рутенскому, на решті став говорити по польскому, мішаючи німецкі фрази.
— Der Mensch, Panie Dobrodzieju, ist kein Hund, — з такими фразами він обертавсь до мене.
Я оглянув збір і побачив, що навіть він був недовольний оратором, чи може мовою єго. Коли він скін-
