|
Какъ выбранилъ меня і т. д. |
Лукашевич звів мене з В. Барвінським, котрому я став доказувати, що між соціалізмом і ретроградством львівських народовців ще багато простору, в котрому моглиб працювати такі люде, як він, ще не заангажовані в львівске рутинерство. Але скоро я побачив, що трачу даремне час. В. Барвінський відповідав мені пустими фразами, котрих пародію в Россіі зложено в словах: нельзя не сознаться, но невозможно и согласиться. До того придалось болізне самолюбство, котре не могло простити мені ні критики в К. Телеграфѣ, ні того, що мені звісна неаккуратність з Псалтирем.
Прийіхавши до дому, я першим ділом пішов роспитувати, що покладено в справі виданя газети С. Подолінського і О. Т. „А нічого, сказав мені головний оратор справи окре-
