говорював мені, на віщо я пишу „украйінофільські“ статті в петербурські видання і тим виявляю себе перед часом, і радив мені робити так, як Сікст V, що ходив згорбившись, аж поки не став папою. Я сміявсь на те, що можеб і послухавсь такоі ради, колиб знав, який справді пункт в свойій каріері можу признати за папство, а найбільше колиб був певний, що, ставши папою, зможу розігнутись, як Сікст V. — А як спина вже так звикне гнутись, що так і зостанусь?! питав я. Кистяковський (земля йому пером!) сердивсь на такі відповіді і дуже рідко заходив до мене, — а тепер прийшов по важному ділу. Він страшно налякавсь, получивши в листах кілька номерів „Правди“.
„У нас жандармерія, — кричав він, — та у нас і без чорного кабінету листи розкривають на почтах, то вже безпремінно дізнаються, що я получаю
