і римську церков, бо деякі Січовики образились на мене, хоч не сміли того мені заявити. Я, як і всі ми Россіяне, а по крайній мірі Кияне універсітетського виховання, не маючи ніяких конфессійних тенденцій, не думав навіть чіпати навмисне папу, як і поклонятись єму, а сказав щось таке в „Січі“ мимоходом, читаючи газети, в котрих тоді частенько говорилось про шану з поводу недавнього входу Італіянців в Рим та починавшого ся скрізь Kulturkampf'а після Ватіканського собору. Тепер я наткнувсь на земляків, та ще й сопартійників, народовців, перед котрими мені не вільно було показувати сімпатіі до італіянськоі вільности й єдности і антіпатіі до Syllabus'а Пія IX! Звісно, я відповів, що буду більш обачним що до форми моіх думок, але суті йіх зміняти ні для кого себе обовязаним не вважаю. Це була перша в своєму роді наука мені, наівному
