віть я був радий, що так вийшло: все таки й у д. Гетьманця зосталось дещо і з мого „панславізму“ і навіть з мого „москвофільства“, а без мого єретичого імені пісня ця пішла в збірки, антологіі, історіі літератури й навіть вчено-академічні реферати і в Галичині і в Россіі.
Окрім цього мого не-свого твору нічогісінько мого „Правда“ не хотіла печатати: і послапі мною легенди, і стаття про освіту знайдені були — дразливими для церкви! Рецензія на книгу Ганкевича знайдена була нетактичною і против автора, котрому не слід було говорить, що він пише не знаючи діла, та й проти церкви ж, бо нетактично було показувати сімпатію до позітівізму. Коли пізніще я таки настояв, щоб хоч легенди напечатано, то мені впять писали, що легендами образилось галицьке попівство, як і деякими казками з дру-
