не може орач славянин вийти у поле землю орати, бо прийде половчанин, убъє орача, а худобу ёго і сімъю забере собі. З цёго вже добре видко, що то за лихі були ті половці й яку вони напасть чинили у Руській землі. Але з часом Славяне усе ж таки стали потроху брати верх над половцями.
Коли це наступила на Русь велика хмара — татаре. У 1238 році, себ-то більше як шість сот років назад, велика татарська орда, з ватагом Батиєм, кинулась на Руську землю, стала бити і різати людей, розруйновувати городи і села. Люде, рятуючись від татар, мусили тікати далеко на північ, на Вислу, Німан і Припеть. Полуденна руська земля, Україна, на якийсь час мало не зовсім спустіла. Татаре зостались жити по степах від Волги до Криму, а часами посувались і дальше. Наші люде мусили часами платити їм дань, а у півночній Русі, де Москва, так татаре переписали усіх людей і довго брали що-рік поголовщину. Та років за двісті татарська орда розділилась й ослабла. Воно так завжди бува з ордами пастухів, бо пастухи переброжують з місця на місце, сваряться за пасовиська і розбродяться по степах. А хлібороби, як живуть у одному місці, збіраються до купи, будують городи, доходють до науки і ремесла, видумують лучшу зброю, та з часом стають дужчими від степовиків пастухів. Ці страшні тільки тоді, як зразу набіжать великою ордою, як з першого разу татаре.
