Поки Русь ще не вспіла поправитись після великого татарського лихоліття, ще новий народ насунувся на неї з другого боку від моря Балтийського, з тих країв, де город Вильна. Цей народ звався Литва. Тільки ще не були ті люде, що звуться й тепер у нас лицьвинами, що на плотах та на барках припливають до нас по Дніпру, або приходять копати землю. Це наші ж таки люде руські, тільки трохи одмінно говорять. Пісьменні люде звуть їх білоруссами, бо вони одягаються у біле і носять білі шапки, — магерки. Литвинами у нас прозвали їх, бо вони були довго під литовським пануваннєм, а настояща Литва, то зовсім чужий народ, і говорить зовсім для наших не зрозуміло. Попереду наші князі набігали на їх землю, навіть один орав Литвою, а після татар то вже Литва стала дужчою, особливо, як вивчилась у німців військовому строю. Потроху підгорнула під себе велику часть Білої Русі, а далі напала і на Русь Київську. Руські люде боронились від Литви дуже слабко, або навіть, як поспільство, і зовсім не боронились. Робилось ще так через те, що литвяки, завоювавши Русь, зоставляли усе так, як було і перше, а брали собі тільки на службу здатних до війни людей, та й тим роздавали землю. Окрім того, що вони зоставляли усе по прежнёму, вони ще ослобоняли людей від татарських податків і татарського хижацьтва. За часи литовського панування Русь знову почала посуватись до Чорного моря. І стало два великих руських царства. По обидва боки Дніпра,
