про козаків, бо вони найбільш приложили праці до того, щоб одігнати од нашої землі турок та татар, щоб наш чоловік у своїй землі і хату будував, і поле орав та засівав, і дітей годував, не опасуючись чужого ворога. У других книжках роскажемо, як терпіли наші люде од поляків та своїх же людей, що поперевертались у польскі пани, і як козаки і тут стали були у пригоді, — і про те, як через безладдя та недостачу науки і розуму не сталось так, щоб зовсім добре було жити нашим людім у своїй землі.
Про те, що робилось у нашій землі до козаків, ми раскажемо дуже коротко. Хто схоче більше довідатись, той хай прочита книжку Івана Левицького »Про перших київських князів« та »Про Татар та Литву на Україні«.
Років ще за тисячу до нас, як батьки наши звалися Славянами-Руссю, то доводилося їм терпіти від хозар, що жили по Дону і у Криму. Хозарська опека була, як видно, для наших батьків не дуже тяжка, бо вони швидко скинули її з себе.
Не поспіли упоратися з хозарами, як ось на зміну хозарам прийшли, теж з сходу, другі степовики — печеніги, а потім половці, й почали дуже тіснити Русь. Вона повинна була вибратись з степів й відсунутись від Чорного моря. Від цих половців чинилася тоді Славянам дуже велика кривда і вони мусили з ними довго боротися. Про них переяславський, а потім київський, князь Володимир Мономах казав, як позъїздились усі князі, що
