метанці велять воювати і силою повертати у свою віру. Колись і усі християне також думали про свою і чужу віру, як і магометанці, от і воювали і мордували одні других багато сотень років. Не було того, щоб кожному жити собі мирно, працювати коло хазяйства та науки, та мінятись один з другим тим, що напрацював та вивчивсь. Ні, — треба було непремінно одному другого бити, за те що не так дума, як ми, та силою перевертати з однії віри на другу. От і озлились християне на магометан, а магометане на християн. У той час, про котрий ми росказуємо, у сусідніх з нашими південних землях верх узяли магометанці-турки. Щоб турки мали спосіб воювати, треба було їм багато невольника для домової роботи, у гребці на кораблі, чи по їхнёму — каторги. Дітей полонених турки перевертали у свою віру і робили з них своє найстрашнійше військо — яничар.
От через турків і татаре почали робити великі наїзди на Україну і Московщину, хапали бранок і бранців і продавали їх туркам. Замість торгу хлібом почався на узберіжжі Чорного моря торг невольниками. А тут ще польскі королі та московські царі, бувало, засваряться один з другим, та й підбивають татар нападати на сусідню землю, а татаре прийдуть помагати одному та й пограбують часами обидві земли. Що дальше, то більше роспускала орда свої загони по нашій землі у один кінець до Київа, а у другій до Львова. Чим більше
