набігали татаре, тим дальше посувався на північ український люд і тим більше пустіла наша земля.
У 1484 році зробив кримський хан Менгли-Герей, приятель московського князя Івана Третёго, великий наїзд на Україну; він узяв приступом Київ, зруйнував Печерський манастир, трохи не усіх київлян забрав у неволю і з дуже великим полоном вернувся у Крим. З того часу татарва або своєю охотою, або з приказу турецького султана, мало не кожен рік почала набігати на Україну, і з того часу розпочалась межи українцями і татарами мало не двохсотлітня війна.
Це друге татарське лихоліття було гірше, ніж перше. Татаре наскочили, порізали, побили, та й вернулися до дому, а тепера така різанина була кожен рік; кожен рік набігала татарська орда, грабувала, різала людей, палила села й верталася до дому, набравши невольників, щоб на той рік знову набігти і знову робити те саме. Не даремне за той час межи українським людом склалася така пісня:
Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Гей витоптала орда кіньми маленькії діти,
Ой маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки постягала, під хана погнала.
У другій пісні співається:
|
Ой в неділеньку рано пораненько |
