|
Да й усе женці да й одбірнії
Поробив їм серпи да все золотії,
Ой повів женців на ярі долини,
На ярі долини, на яру пшеницю.
»Ой жніте, женчики, обжинайтеся,
І на чорную хмару озирайтеся,
А я піду до дому пообідаю,
Жінку та діточок да одвідаю«.
Ох і жнуть женці розжинаються,
На чорную хмару озираються:
Ой тож не хмара, тож орда іде,
А Коваленко та передок веде.
Вязали руки да сирицею,
А залили очі да живицею,
А сковали ніжки да скрипицею.
»Ой повій, вітроньку, да співніченьки,
Да роскуй мої да руки, ніженьки,
Ох повій, вітроньку, спід темної ночі.
Да на мої ж да на карії очі!
|
Не можна було тоді людям удержатись на Україні. Не можна було займатися хліборобством, бо не знав чоловік, чи збере він те, що посіє, не знав навіть, чи буде він завтра живий. Несподівано набігали татаре, палили села, а людей, котрих не вбивали зараз, брали з собою у Крим, а тамечки продавали туркам у неволю, або зоставляли у себе для тяжкої роботи. Через те, що татаре наїзжали несподівано, трудно було людім від
