він умер у поході з ляхами протів Шведів. З думи про Кішку видно, що вже за ёго часи наші не так-то боялись татар і турків, як колись-то. Козаків вже намножилось, і українці почали вже таке собі в голові держати, щоб не тілько свою землю од татар та турків обороняти, але у купі з сусідами християнами зовсім Крим од татар одняти, турків од берега Чорного моря, та й від самого Дунаю прогнати. Почули про українських козаків і далекі народи та царі, що те ж терпіли од турків, — ось як Венгри, та й Німці цесарські. Сам Цесарь присилав на Запорожжя посланця прохати козаків, щоб, коли турки підуть на Венгрію, то щоб козаки вдарили на них з заду на Дунаї.
Ми вже згадували про Дмитра Вишневецького, як він у 1564 році ходив у Молдавщину, щоб помогти тамошнім християнам одбитись од турків. Трохи з годом у 1574 р. ходив у Молдавщину з українськими шляхтичами і козаками Іван Свірговський. Тільки молдавські пани, бояре не за одно стояли: завжди миж ними були зрадці, що держали за турків для своєї користи, аби гроші та землі собі захоплювати. І польский уряд не дуже радий був тому, щоб козаки зовсім узяли верх над магометанами та ще й правили такими землями, як Молдавщина, бо тоді козаки зовсім би перестали слухати польского уряду. Та Польща була далеко од татар і турків. До щиро-польских земель рідко і доставали татаре, не те що до руських, українських. Полякам не дуже-то хотілось зачинати з
